ალექსანდრე პუშკინი - ტუსაღი
ცივ დილეგში წლობით ღამეს ვათევ ნორჩ არწივად გამოზრდილი მართვე, გისოსს მიღმა ნაღვლიანი დოსტი ფრთის ფართხუნით სისხლიან მძორს კორტნის.
ძიძგნის, აგდებს, გისოსს აკვირდება, იგივე გვაქვს, მგონი, ახირება; თითქოს უნდა ყაშყაშით და ქშენით ამოღერღოს: „დროა ჩვენი ფრენის!
ლაღ ჩიტებად ვიშვით; ძმაო, დროა, მივაშუროთ მოქათქათე გორაკს და ზღვის ლურჯად მოლივლივე ნაპირს, სადაც დავქრით მხოლოდ მე და ქარი!“
6 მაისი, გიორგობა, 2020 წ.
Александр Сергеевич Пушкин - УЗНИК
Сижу за решеткой в темнице сырой. Вскормлённый в неволе орел молодой, Мой грустный товарищ, махая крылом, Кровавую пищу клюет под окном,
Клюет, и бросает, и смотрит в окно, Как будто со мною задумал одно; Зовет меня взглядом и криком своим И вымолвить хочет: «Давай улетим!
Мы вольные птицы; пора, брат, пора! Туда, где за тучей белеет гора, Туда, где синеют морские края, Туда, где гуляем лишь ветер… да я!..»
1822
კომენტარები |
ილუსტრაციები |
რეცენზიები |
|
მონაცემები არ არის |
|
მონაცემები არ არის |
|
|